Про розвиток мотоспорту та підготовку траси СТК “СОНА” до Чемпіонату світу з мотокросу

Інтерв’ю з сергієм пащинським


Про розвиток мотоспорту та підготовку до проведення Чемпіонату світу з мотокросу розповів у інтерв’ю Сергій Іванович Пащинський – засновник Спортивно-технічного клубу “СОНА”, майстер спорту, заслужений тренер України, багаторазовий чемпіон України та призер чемпіонатів Радянського Союзу з мотокросу, член правління Федерації мотоциклетного спорту України та голова осередку Федерації на Київщині. З 2009 по 2013 рік – головний тренер збірної України з мотокросу.


— Сергію Івановичу, не є таємницею, що Україна вже кілька років поспіль приймає чемпіонат світу з мотокросу, однак ці змагання відбувались у Чернівцях на Західній Україні. Тепер змагання відбуваються у нас на трасі Спортивно-технічного клубу “СОНА” у місті Буча, що на Київщині. Як так сталося, що у 2019 році було змінено локацію цих змагань?

— Розумієте, ситуація дуже проста: мотоциклетний спорт охоплює всі регіони нашої країни і всі куточки Європи, і така міжнародна практика, змінювати місця проведення цих змагань, існує у всьому світі. Це дійшло і до України. Не тільки в Чернівцях має бути гарна мотоциклетна траса, а й на Київщині, і на Дніпропетровщині, і в інших регіонах. Тому було прийнято рішення Федерацією мотоциклетного спорту України перенести проведення цих змагань, як Ви сказали, на бучанську мототрасу.

— Я знаю, що на трасі для змагань було проведено багато будівельних робіт, її змінили, удосконалили. Що саме потрібно було зрлобити, щоб “підтягнути” трасу до міжнарожного рівня?

— Для проведення чемпіонату світу потрібна не просто доріжка, якою їздять мотоцикли, а це має бути комплекс з певною інфраструктурою, з усіма зручностями для спортсменів, для глядачів, для тих офіційних делегацій, які прибувають на ці змагання, із залами для журі, з суддівськими ложами, тобто великий комплекс. Якщо цього не буде, то не буде й змагань. Ми провели в жовтні 2018 року щорічний Фінал кубку України з мотокросу на цій трасі й одночасно зі змаганнями була проведена міжнародна інспекція, за результатами якої було підписано протокол про надання їй статусу мототраси для проведення чемпіонату світу. Це все дуже серйозно, тут не було жодної можливості, щоб відійти від цього. Приїжджали фахівці і мало бути вже все готово до проведення змагань. для усунення певних недоліків ми надали графік виконання робіт, який чітко контролювався цими спеціалістами і зрештую ми вийшли на ті вимоги, які мають бути, для проведення цих змагань.

— Якщо говорити загалом про мотоспорт, на жаль, не всі в нашому регіоні знають, що тут проживає сім’я Пащинських, які увійшли в історію мотоциклетного спорту України. І Ви, як головний тренер, свого часу збірної України з мотокросу, і член правління Федерації мотоциклетного спорту України, що можете сказати про те, на якому рівні сьогодні перебуває мотоциклетний спорт? Чи можуть українські спортсмени гідно представити державу на міжнародному рівні?

— Це досить дорогий вид спорту, як і футбол, теніс. Так, це так і є, враховуючи, що один мотоцикл серійного виробництва, на якому можна виїхати на змагання соло, не з колясками, а соло коштує близько 9 000 євро. А спеціально підготовлений мотоцикл, на якому можна їхати на чемпіонат Європи чи світу, коштує орієнтовно 30 000 євро. Економічна ситуація в нашій країні, на жаль, сьогодні, не дає таких підстав, щоб це фінансувалось державою. З часів Радянського Союзу держава коштів не виділяє на цей вид спорту, зокрема на придбання техніки, тощо. На сьогоднішній день у нас є талановиті спортсмени, які можуть показати високий результат. На жаль, їм не виступає тренувального досвіду, особливо участі у міжнародних змаганнях. У свій час, коли я керував збірною командою України, можливості у нас були трішки інші. Та і склад спортсменів був іншого рівня.

— Чим відрізняється мотоспорт минулого часу і тепер?

— Можу Вам сказати, що тоді середньостатистичний татко, який хотів би щоб син займався мотоспортом, пропрацювавши рік й економлячи, міг купити сину мотоцикл, нехай не новий, а той, що був уже у вжитку, щоб син міг почати займатися мотоспортом. Зараз, на жаль, не кожен може придбати гарний мотоцикл за 9 000 євро.

— А якщо повернутися ще в часі, хто Вам придбав перший мотоцикл? Пам’ятаєте той день?

— Пригадую як я прийшов займатися в мотоциклатну секцію Рівненського ДОСААФ, де мені безкоштовно дали мотоцикл. Кожен охочий міг прийти на заняття. Через тиждень-два хлопці розуміли, що таке мотокрос, а тренер бачив, як ця дитина їде і які у нього перспективи для подальшого розвитку. Тобто мені до 25 років держава видавала безкоштовно 5-7 мотоциклів на сезон.

— Тоді це було престижно? Вас упізнавали на вулицях? Про вас знали, що Ви багаторазовий чемпіон України, призер чемпіонату Радянського Союзу?

— Я вчився вже в Києві, в Автошляховому інституті, і там навряд чи мене хтось знав, а в моєму рідному місті Рівному мене знали дуже добре й практично всі. У нас там був розвинений такий вид спорту, як спідвей. І всі хлопчики хотіли ним займатися. Це було щось таке популярне, як зараз бокс з Кличком. Тому так, тоді це було справді престижно.

— Своєму сину, Олександру Пащинському, багаторазовому чемпіону України, Ви придбали перший мотоцикл?

— Ні. Він узагалі не хотів займатись мотоспортом. Йому перший мотоцикл придбав його хрещений, мій брат Олег. І місяць Олександр взагалі не підходив до того мотоцикла. Він плакав, коли йому казали: “Бери і їдь”. Це до сміху доходило, звісно, хоча тоді всі хвилювалися. Але згодом він почав займатися і його це захопило.

Також хочу розповісти про наше Приірпіння. Я сюди приїхав у 1984 році. Прийшов працювати молодим спеціалістом на комбінат “Перемога”. Коли ЦК ДОСААФ України виділив на ірпінський ДОСААФ дві ставки тренера, я перейшов туди працювати на цю посаду. Це був 1986 рік. З того моменту в нашому ірпінському регіоні з’явилася за два роки плеяда наших місцевих спортсменів, наприклад Олександр Кубечко. Він прийшов до мене займатися у 14-річному віці. Це досить пізно для цього виду спорту, але за два роки він став дворазовим чемпіоном Радянського Союзу. Брати Кузмічі теж з нашого регіону, стали майстрами спорту Радянського Союзу, як і Алік Ладченко, Олег Марчук, Володимир Островерхов та інші. У нас була дуже потужна команда в Ірпені, ми три рази були на найвищому п’єдесталі чемпіонату Радянського Союзу серед колективів.

— Чи маємо ми сьогодні перспективу повернути колишню славу мотоциклетної столиці Київщини?

— Ми йдемо до цього і докладаємо всіх зусиль для перемоги. Ми зробимо все, щоб стати мотоциклетною столицею не лише Київщтни, а й України.


Джерело: Інформаційне агенство ITV
Автор: Юлія Осінська
Фото: з сімейного архіву Пащинських